Розміщена на місці сходу гір Оаш та південного
краю Долини Тиси, у 4 кілометровій відстані від районного центру Хуст. Межує з
населеними пунктами Хуст, Вертіж, ЧІерна, Горбки, Новоселиця.
Площа території, яку займає населений пункт
становить
Під час перепису населення, який відбувся у 2004 році, населення становило 1365 жителів. З них 99% українців та 1% угорців. Стосовно конфесій, греко-католики становлять 70% з населення села, православні 30%, а декілька сімей належать дол. Адвентистів та Свідків Ієгови. Населений пункт має у своєму складі 1642 господарств, які розміщені на 7 вулицях, всі освітлені. У селі проведений газ.
Важливі громадські споруди: Греко-католицька
церква (побудована у 1901 році), Будинок Культури, Бібліотека, Пошта, Телефонна
станція, Дільниця міліції, Гінекологічний кабінет, дитячий садок, 4 магазини.
На території населеного пункту існує кам’яний кар’єр.
Топонімія: Гора Соколів Камінь (з печерою, де говориться, що переховувалися опришки Пінті), Гора Пінтя, Ковково (місце де до 1970 року існували виноградники), Підділ Лісчяво. Згідно з легендами, назва села походить від Івана Кревана.
Назва населеного пункту появляється у згадках вперше у 1378 році, коли її територія була виграна Ладиславом та Людомиром, сини Петра з Криви, у мараморшських графів Балк і Драґ. З 1549 року, населений пункт згадується, як власністю баронів Переньі, і належала володінню Ньолаб. Протягом часів згадуються багато стихій та нападів, від яких сильно постраждав населений пункт. Вони привели у багатьох випадках до зменшення кількості населення або перенесення місця розміщення населеного пункту. Причиною даних вважається незахищеність місцевості, у якому знаходився населений пункт, у «вузьких воротах», яких утворює долина Тиси між Горами Оаш та Горами Виноградів. На відповідальності наводнень Тиси спихається перенесення центру села з долини на сучасне місце, у підніжжі горбів, які знаходяться зліва Тиси. Знаходячись на шляху «війн та кампаній», місце розміщення було дуже відкрите з цієї точки зору. Наприклад, у перших десятиріччях XVIII століття після пережитих важких знищень, село почало відновлювати своє населення у 1714 року, а лише через 3 роки є повністю знищене татарським нападом. Можливо, що черга катастроф перенесених населеним пунктом може бути причиною спору, якого відзначає І. Сабо у згадці населеного пункту, як румунського (oláh), з однієї сторони, таз другої сторони, що його населення є майже виключно українським (русини).