Батарчь
Деякі документи
Версія для друку
Посилай адресу через e-mail
Село Батарчь знаходиться у північно-західній частині повіту Сату-Маре поблизу кордону з Україною на відстані 25 км від Сату-Маре. Окрім Батарчь, село складається з сіл Комлауша, Шірлау та Тамашень. Всі ці села знаходились на території колишньої Угочанської жупи, яка була скасована після першої світової війни, і частина якої була приєднана до Румунії.
Населення села за даними перепису населення у 2002 році налічує 3740 чоловік, з яких - 89,38% румуни, 10,58% -угорців, 0,04% - інші національності.
Документи XIII - поч. XIV ст. описують цю місцевість, як великий ліс з малою кількістю хат. Починаючи з XIV ст., і в першу чергу з його другої половини, починають зустрічатися у документах все більше і більше сіл. У 1378 році, коли володіння з центром у замку Ньолаб (біля Королева) дарується воєводам Драг та Іоан, села Батарчь та Комлауша документально згадані як села, заселені румунами. У 1405 році обидва села перейшли у власність сім’ї Перені, самої сильної та стабільної місцевої дворянської сім’ї .
У 1909-1910 роках у Батарчь поселяються 58 німецьких сімей із Галиччини, які закупили половину села від землевласника єврея Вейс. У 1925 році в селі почала діяти школа, заснована новими німецькими сім’ями, де знаходилась римо-католицька каплиця.
Цікавий факт той, що вони не вивчали ні мову населення -румунську, ні мову адміністрації - угорську, використовували лише німецьку та словянську мови. Тому німецьке населення не перетворюється у місцеве населення і покидає зону разом з німецькою армією у 1944 році. Єдина сім’я, яка залишилася у селі, була депортована через рік у СРСР.
Село, в загальному, сільськогосподарське, основне зайняття населення це садівництво та вирощування суниці. Щодо садівництва, то тут переважає вирощування слив. Це село славиться в зоні по виробництву сливової палінки. Значна частина населення села (типічний феномен зони Оаш), працює за межами країни. Село, разом з 10-тма іншими селами, належеть до мікрорегіону Оаш, заснованого в 2006 році.
Населення села за даними перепису населення у 2002 році налічує 3740 чоловік, з яких - 89,38% румуни, 10,58% -угорців, 0,04% - інші національності.
Документи XIII - поч. XIV ст. описують цю місцевість, як великий ліс з малою кількістю хат. Починаючи з XIV ст., і в першу чергу з його другої половини, починають зустрічатися у документах все більше і більше сіл. У 1378 році, коли володіння з центром у замку Ньолаб (біля Королева) дарується воєводам Драг та Іоан, села Батарчь та Комлауша документально згадані як села, заселені румунами. У 1405 році обидва села перейшли у власність сім’ї Перені, самої сильної та стабільної місцевої дворянської сім’ї .
У 1909-1910 роках у Батарчь поселяються 58 німецьких сімей із Галиччини, які закупили половину села від землевласника єврея Вейс. У 1925 році в селі почала діяти школа, заснована новими німецькими сім’ями, де знаходилась римо-католицька каплиця.
Цікавий факт той, що вони не вивчали ні мову населення -румунську, ні мову адміністрації - угорську, використовували лише німецьку та словянську мови. Тому німецьке населення не перетворюється у місцеве населення і покидає зону разом з німецькою армією у 1944 році. Єдина сім’я, яка залишилася у селі, була депортована через рік у СРСР.
Село, в загальному, сільськогосподарське, основне зайняття населення це садівництво та вирощування суниці. Щодо садівництва, то тут переважає вирощування слив. Це село славиться в зоні по виробництву сливової палінки. Значна частина населення села (типічний феномен зони Оаш), працює за межами країни. Село, разом з 10-тма іншими селами, належеть до мікрорегіону Оаш, заснованого в 2006 році.
